Мій ліцей – це книга, в якій описана історія багатьох поколінь. Це твір про найцінніше – людину. Твір, якому немає кінця.

Ось уже 4 роки я навчаюсь у ліцеї. Я впевнена, що моя школа вміє виховати та навчити. Вчителі передають усі свої знання, вміння і досвід нам – дітям. На уроках завжди панує доброзичлива атмосфера, що виховує в дітях любов до предмета та повагу до вчителя.

Школі, в якій я навчаюсь, 75 років. А сам статус ліцей вона отримала лише 10 років назад. Та мені здається, жодна школа не подарує стільки добра і тепла, як мій ліцей. Мені навіть зранку прокидатися не лінь, адже я знаю, що школа вже чекає на мене. Вона наче прокидається, оживає з приходом школярів. Першими вітаються зі мною чергові учні та вчитель, що відповідально виконують свою справу. Вони стежать за чистотою та порядком у ліцеї.

А ось і мої однокласники. Зустрічають мене своїми усмішками. За кілька хвилин пролунає дзвінок і в шкільних коридорах запанує тиша. У класах працюють діти, а в школі працюють майстри, прибиральниці, директор та його помічники. А коли вийдеш на великій перерві з класу в коридор, відчуєш запах смачних булочок, що печуть у шкільній їдальні.

Непомітно спливає час у ліцеї і час йти додому.  І так кожен день.

Колись ми покинемо цей заклад, але в пам’яті завжди залишаться рідні стіни, добрі вчителі.

                     Начичко Катерина, учениця 9 – Б класу